Ще не застигло відлуння Останнього дзвінка у Нижньоворітській школі-інтернаті, як Випускний вечір під звуки оркестру почав скликати випускників ще раз до актового залу. 12 травня – радісний і водночас сумний день, адже прощання зі школою, з дитинством навіює спогади, які щемлять душу. Згідно з християнським звичаєм, все повинно бути благословенним. Тому й зараз випускники одностайно вирішили продовжити цю давню традицію і почали стелити свою дорогу в доросле життя, отримавши Боже благословення.
Далі події Випускного вечора розвивалися цікаво і досить несподівано. Розпочали урочисту частину учні 10 класу Ребриш Крістіна і Гуцалюк Вікторія. Їхні слова-вітання були настільки проникливими, що туга за рідною школою вже почала назрівати у душах усіх винуватців свята. До слова запросили директора школи Заяця Сергія Петровича. Він від щирого серця побажав грандіозних успіхів, високих злетів та справжнього щастя у майбутньому. Тоді настала , можна вважати, своєрідна кульмінація концертної програми. Вручення атестатів – це подія, яка закарбується у пам’яті на все життя! Не могла залишитися осторонь людина, що розділяла хвилини і радості, і смутку зі своїми учнями, що переживала за кожну оцінку у класному журналі, поставлену її вихованцям, яка була поруч у відповідальних моментах. Тому Хміль Олена Михайлівна зараз знову біля випускників і дає останні настанови, які, можливо, відіграватимуть найбільшу роль у житті. Розповівши історію про одного видатного кардіолога, що забув про свою матір, а тому й не знайшов справжнього щастя у житті , Олена Михайлівна наголосила, що недбайливе ставлення до батьків – великий гріх, за який нерідко слід відплачуватися власним життям. Так, батьки – це дар, що потребує найвищої пошани і слави. Напевно, цей кількахвилинний останній урок класного керівника посіяв у душах усіх випускників зерна любові, милосердя та доброти. Вирішили долучитися до привітань і батьки винуватців свята, які від першого класу ходили на батьківські збори, брали активну участь у вихованні своїх дітей, були першими вчителями великої книги життя. Коли ми чуємо привітання на свою адресу,то завжди кажемо:«Дякую». Так само і випускники на знак вдячності підготували невеличкий концерт. Пісні та слова подяки, що лунали з їхніх уст, стали завершенням концертної програми.
Прозвучав гімн, і кожен випускник поставив крапку у своїй великій повісті шкільного життя. Твір закінчився, а дорога самостійного життя тільки розпочалася. Надіємося, що вона буде такою ж приємною і незабутньою, як шкільні роки!
