Симбіоз радості і сліз

Саме так можна охарактеризувати свято, яке називають випускним вечором. Це відчуття, коли однією ногою ще в школі, а іншою – у дорослому житті. Ще з першого класу дівчата мріють одягти вишукані сукні, а хлопці – костюми. Усі прагнуть якнайшвидше стати одинадцятикласниками. Як тільки приходить ця мить – випускний бал – то щокою котиться сльоза. Така психологія людини: «довгожданність» переплітається з «неочікуваністю», а сльози – з радістю.

До концерту ще півгодини. Та актовий зал уже готовий зустріти випускників. Ні, їх поки що немає в стінах школи. Вони ще в Божому храмі –просять у Всевишнього ласки супроводжувати їх нелегкою життєвою дорогою. Зате духовий оркестр Нижньоворітської школи-інтернату під керівництвом невтомного поціновувача музики Івана Юрійовича Шурковського вже зібрався в повному складі. Як завжди, у них у цей час остання репетиція. Передконцертне лексичне наповнення приблизно таке ж, як і перед іншими виступами: «Усі на місцях?», «Уже йдуть!», «Як будуть заходити – граємо марш, а потім – Гімн України!», «Гарно грають. Молодці!». Ось так, спостерігаючи за подіями та емоціями, не встигнеш і оком змигнути, як уже настала урочиста хвилина.

Із-за куліс цитують В.Симоненка: «Минуле не вернуть, не виправить минуле. Вчорашнє – ніби сон, що випурхнув з очей…» Ведучі запрошують винуватців свята під егідою класного керівника Наталії Іванівни Мадяр.Оголошують про відкриття випускного вечору. Далі, за традицією, звучить Гімн України. Одинадцятикласники (востаннє їх так можна назвати сьогодні) тримають руки на серцях. Ах, які гарячі ті серця! А скільки в них спогадів, переживань та емоцій… Особливо зараз, коли випускники звертаються віршами до батьків… Кому, як не їм, дякувати за цей день?! Учителям, звичайно, теж. Але батько й ненька – найрідніші… Тому їхні настанови в день прощання зі школою мають неабияку цінність. До мікрофона підходить Михайло МихайловичГустій. Він (від імені батьків) нагадує, що кожному Бог подарував певні таланти, які потрібно вдосконалювати: «Розвивайте свої здібності! Живіть і працюйте так, щоб Вами пишалися батьки і вчителі! Не забувайте рідну школу, поради наставників! Усі починання супроводжуйте молитвою!» До слова запрошують і маму випускниці – Тетяну Михайлівну Брежнєву. Свій виступ вона побудувала у віршованій формі: «Не забудьте мову калинову, пам’ятайте мамині пісні. Згадуйте хоч інколи про школу: тут лишились роки золоті. Не цурайтесь праці ніякої, бо краса людини лиш в труді. Дбайте про добробут України: хай же стане щастя на землі». Логічним продовженням таких зворушливихслів стає пісня, присвячена батькам. Ще не встигли найрідніші витерти сльози, як випускники зі сцени демонструють «Прогноз непогоди»: «Зливи батьківських доларів очікуються на Київщині, Полтавщині й Харківщині в районах медичних, юридичних університетів. Великий експорт сільськогосподарської продукціївпаде на педагогічні інститути Сум, Харкова, Полтави…»Але все ще попереду, а в нас поки що триває свято. Заступник директора з навчально-виховної роботи – Наталія Юріївна Ряшко – теж вітає випускників: «У ваших очах сьогодні не тільки радість, а й смуток. За проведеними в школі днями, друзями. Бажаю, щоб Ви лише примножували набуті знання і ніколи не зупинялися на досягнутому. Здоров’я Вам і миру! Шануйте мову! Не посягайте на державні символи! Живіть на славу батькам, учителям і всій Україні! Хай Вам щастить!»А й, справді, скільки мрій залишилося за шкільними партами… Ще в глибші роздуми заводять слова «останній раз заходжу в клас» (із музичної композиції «Випускники»). А винуватці свята вже готові скласти присягу. Обіцяють бути справедливими, прислухатися до порад батьків. Учителям постійно здається, що не весь досвід передали учням. Їм завжди є що порадити своїм вихованцям. Так, власне, і робить зараз Ярослава Миколаївна Ільницька. Перша вчителька згадує, як випускники були першокласниками, якими невпевненими тоді були їхні кроки. «Ви завжди можете звертатися до мене за порадою. Щастя, здоров’я, Божого благословення Вам на довгу й нелегку дорогу!», – закінчила Ярослава Миколаївна.Дає останні настанови і вихователь – Сніжана Василівна Лопіт. Вона закликає зберігати людяність і доброту, а також бажає: «Майте вірних друзів! Нехай Вам стелиться рівна доріжка у щасливе майбуття!» Подяку за теплі слова та щирі побажання випускники виразили піснями «Вчителі»,«Прощавай, рідна школо». І тут – найсентиментальніша мить – вальс із батьками. Найрідніші люди кружляють у танці… Здається, такі безтурботні кроки, рухи… Та на обличчях умостилася якась тривога. Чи то сум за дитинством у випускників, чи то переживання за майбутнє криється за батьківськими поглядами… Із такими незвичними емоціями й доходить до фінішу святковий вечір. Враженнями ділиться ПавлінаСаладь, учениця 10 класу: «Це був незабутній вечір не тільки для випускників, а й для гостей. Найбільше мені сподобалися слова, присвячені батькам.І, звичайно, запам’яталися сукні. Кожна дівчина була яскравою та неповторною.Можна запозичити багато цікавого для свого випускного свята,яке відбудеться наступного року».

Знову звучить гімн. Хтось зі сцени ствердно вигукує: «Слава Україні!» Таке незвичне завершення – на патріотичній ноті… Тож бажаємо випускникам завжди бути такими вірними синами й дочками українського народу! Ніколи не соромтеся, що Ви – громадяни України – могутньої і нескореної духом держави! Нехай сьогоднішній вечір постійно зігріває Ваші душі теплом, радістю і тільки добрими спогадами про школу!

Мирослава ГАРАЗДІЙ, студентка відділення журналістики